Скарбничка казок

З давніх-давен чорних котів з зеленими очима називали відьмацькими котами.
Одного разу у чаклунки Карги така кицька народила двох котенят.
Один із був чорний з блакитними очима, біленькою грудкою та біленькими лапками. Звали його Гоболіно. Друга кішечка була геть відьмацька – чорна з зеленими очима. Звали її Сутіка.
Сутіка пишалась тим, що вона була відьмацькою кішечкою, а Гоболіно навпаки – він мріяв бути домашнім котом.
Якось Гоболіно втік від Карги та побрів у пошуках домівки. Довго він йшов і побачив метелика й почав ним гратися. Весело біг за метеликом Гоболіно, потім стрибав, і не помітив як упав у річку.
Неподалік грались діти. Вони побачили як октеня упало в воду. Діти кинулись його рятувати. Але з берега вони не могли його дістати, взяли палицю й простягли її Гоболіно. Котик схопився за палицю кігтиками і так дістався до берега.
Діти зраділи кошеняті, зігріли його і стали з ним гратися. Гоболіно теж зрадів. Він довго мріяв про родину і хотів стати домашнім котом. Ввечері, збираючись додому, діти вирішили взяти Гоболіно з собою. Діти запитали в батьків, чи можна його залишити. Батьки дозволили, щоб Гоболіно жив з ними. В цій сім`ї вже жили коти й собаки. Дітки зраділи, що в них тепер буде ще й чорне кошенятко, а Гоболіно зрадів ще більше, бо він тепер має родину. Йому виділили місце й посуд та одарили любов`ю. Тепер в Гоболіно є багато друзів – котенят і собачат та ще із лісу прибігають погратись зайченята..
Котик весело живе й домівку має і до себе в гості всіх він закликає!

Жив був простий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона була рожева і блискуча. Підійшов олівець до ручки і каже:
- Давай товаришувати!
- Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча і красива.
Засумував олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він осунувся в цій калюжі і теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила красеня олівця і сказала:
- Давай товаришувати!
Олівець погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї. Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього пробачення і запропонувала:
- Давай будемо вірними друзями!
Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилась казка.
Діма Бурик, 3-А клас

Жив-був Моховик. І жив він у чарівному лісі. Був у нього приятель гриб Опеньок.
Якось вирішили вони піти з непролазного лісу. І вирушили у подорож. Звідки не візьмись з`явився їм по дорозі чудовий метелик і почав кружляти над ними, а потім раптово зник. Друзі вирішили наздогнати його і побігли назустріч сонячному променю, куди як їм примарилось полетів метелик. Так вони потрапили на сонячну галявину.
- А ось наш знайомий! – зрадів Маховик, побачивши метелика.
- Ага, ось ще один, другий, третій… - здивовано рахував Опеньок.
Приятелі ніколи не бачили стільки метеликів одразу. Їх було, мабуть більше ста. Вони стояли задерши свої шляпки догори, дивуються цим видовищем.
Вони і не помітили як раптом на галявину вийшов величезний ведмідь. Він збирав ягоди і гриби. Першим його помітив Опеньок і дуже злякався. Він ніколи не бачив такого великого звіра, але йому багато розповідали про нього його старші брати, яких було чимало.
- Треба тікати – шепотів опеньок на вухо Моховику. Але наш герой розривши рота зацікавлено роздивлявся звіра. Він ніколи не бачив такого і не розумів, що той може бути небезпечним.
Метелик помітив, що його знайомі в небезпеці і вирішив їм допомогти.
- Біжіть за мною, я покажу вам безпечне місце. То було глибоке дупло. А коли ведмідь пішов геть, приятелі без перешкод повернулись додому.
Колосок Катерина 3-Г клас

Жили-були в одній яскравій коробці «Веселка» фломастери. Їх було дванадцять братів і одна сестра. Вони мешкали на великій поличці поруч з олівцями, фарбами, альбомом і книжками. Фломастери мріяли намалювати красиву картину. Але ними користувались рідко, час ішов і мрія не здійснювалась. І вони вирішили розмалювати стіл, який стояв під полицею. Фломастери скинули ковпаки і пострибали з полиці на стіл. Тут вони почали танцювати та бігати. Їм було весело і радісно. Сестриця Фло більш за всіх стрибала, малювала червоним кольором яскраві візерунки.
Через деякий час на столі з`явилась неперевершена картина. Всі навкруги були в захваті! Альбоми плескали, книжки співали. Втомлені фломастери заcнули на столі. Коли вони прокинулися, хотіли поставити свої підписи під малюнком, але… не змогли.
- Куди ж поділись наші кольори?
- Вони висохли, бо забули надіти ковпаки!
Фломастери заплакали, і від сліз їхні кольори знов стали яскравими. Мандрівники вирішили повернутись додому. Але як це зробити? До полиці високо! На допомогу прийшли друзі – олівці та фарби. Вони побудували сходинки, по яких наші герої повернулись до рідної домівки. Яка ж це чудова річ – дружба!
Бондар Павло, 3-Г клас

Бігла лисиця з полювання і була дуже голодна, бо нічого не впіймала. У животі бурчить від голоду і щелепи зводить. Тут бачить білка на дереві смачно горіхами обідає. Така її заздрість взяла, що надумала вона білку з'їсти. Та й каже:
- Привіт любонько! Як здоров'ячко?
- Будь і ти здорова, лиско.
- Ох і давно ми не бачилися. Давай хоч обнімемося.
Білка вискочила на гілку повище, та й каже:
- Не можу, бо ще не вмивалася після обіду, боюся тебе
забруднити.
- А знаєш, - каже лисиця, - я тепер теж горішки полюбляю, та ще
овочі різні. Оце зранку капусточки наїлася, травички напаслася. Ох і
сита!
- Ой, а я оце хотіла тобі сказати, що біля старого дуба лежить
перепіл з перебитим крилом.
Лисиця як ошпарена з місця зірвалася.
- Та куди ж ти, лиско? А її вже й не видно.
- Біжи побігай! Нас не обдуриш. Та й поскакала в своїх справах.

Одного разу зібралися маленькі лісові звірятка на галявині й стали сперечатися чия мама найкраща. Більченятко каже, що його матуся сама ніжна, зайченятко - що його матуся сама лагідна, а ведмежатко - що його найсмачніше готує. Вже сонечко стало сідати, а малята все гомонять.
Почула їх голоси стара мудра сова і вирішила допомогти дітям, підізвала вона звірят й запитує: «Хто Вас приголубить, коли боляче?». «Мама», - в один голос відповідають звірята. А сова продовжує: «У кого сама лагідна посмішка?». «У мами», - знов відзиваються в один голос звірята.
-Хто варить найсмачнішу кашку?
-Ненечка!
-Хто знає найбільше казок?
-Мама!
-А хто для Вас найдорожчий на світі?
-Матуся!
Посміхнулася тоді стара сова й каже: «Бачите? Для кожного малюка його матуся сама-сама найкраща. А для кожної мами - її дитинка найкраща!» І щасливі задоволені звірятка побігли до своїх матусь.
Саша Бистрова

Щоранку маленька господиня Маша приносила маленьким кроленятам великий оберемок запашної конюшини. Вона клала їжу у годівничку, а сама йшла.
Щойно кроленята підбігали до їжі, як раптом із саду вилітала величезна бджола та починала кружляти над кроленятами. Комаха так страшно дзижчала, що налякані малюки тікали і ховалися хто де міг. Вони боялися, що крилате страховисько їх покусає. А бджола сідала спокійнісінько на конюшину і смакувала їжею, а потім летіла геть.
Після цього кроленята вже не наважувалися підійти до годівнички. Вони непокоїлися, що ця страшна комаха знову прилетить.
Увечері, приходячи до своїх маленьких кроленят, Маша дуже непокоїлася і щоразу казала: «Мабуть, наші кроленята захворіли, зовсім нічого не їдять». Вона навіть не здогадувалася, що бідолашні кожного вечора вкладалися спати голодними.
Якось із саду до кроленят завітав у гості їхній сусід - шпак, який жив у шпаківні на старій яблуні. Коли малюки розповіли своєму другові про страховисько, той почав сміятися: «Ох, які ж ви боягузи. Я її сам прожену коли вона прилетить, ось побачите».
- Ти лише хизуєшся - казали кроленята, - а потім сам тікатимеш, як злякаєшся.
Як тільки наступного дня Маша принесла маленьким кроленятам оберемок конюшини, поклала у годівничку і пішла, як знову задзижчала страшна комаха. Прямо згори вона полетіла на годівничку.
Кроленята хотіли вже й тікати, як сміливий сусідський шпак схопив бджолу своїм дзьобом. Комаха ледь вирвалася, та зі зламаним крилом полетіла геть.
Відтоді бджола ніколи більше не прилітала до кроленят поласувати їхньою їжею, кроленята наїдалися досхочу. Та кроленята запрошували завжди свого хороброго друга поласувати смачною їжею.